Кроки до здоров'я блог Вікторії Демченко

Використання біологічних казок , легенд, притч на уроках «Основ здоров’я»

Активізації пізнавальної діяльності учнів, підвищенню їхнього інтересу до знань, поглибленню та свідомому засвоєнню знань із питань охорони здоров’я сприяє подача наукової інформації в незвичайній алегоричній формі – у формі казок, легенд , притч, які сприяють інформаційному та емоційному збагаченню сприйняття, мислення і почуттів школяра. Використання цікавого матеріалу дає можливість різнобічно пізнати проблему, пов’язану зі збереженням і зміцненням здоров’я.

Активізація пізнавальної діяльності учнів залежить від діяльності вчителя і повинна бути спрямована на підвищення рівня пізнавальної активності школярів. Найбільш  суттєвим фактором , що впливає на формування пізнавальної активності школяра, є мотивація пізнавальної діяльності .

Цьому сприяє використання біологічних казок , їх використання є незамінним для реалізації програм щодо формування здорового способу життя , профілактики негативних явищ, проявів девіантної поведінки. У них поєднується наукова інформація , естетична насолода , розуміння сенсу життя і здоров’я.

  У казках, легендах , притчах міститься значний освітній та виховний потенціал. Вони сприяють формуванню не тільки біологічних знань, але й вихованню загальнолюдських якостей.

Пропоную вашій увазі додатковий матеріал , який знадобиться як на уроках так і під час проведення  позакласних заходів.

Казка про дівчинку Марійку та бабусю Гігієну

Десь-колись у якомусь царстві жили-були тато, мама, дівчинка Марійка та бабуся Гігієна. Тато і мама працювали в полі, а Марійка залишалася вдома з бабусею.

Вранці, коли Марійка прокидалася, бабуся говорила:

- Марійко, прибери свою постіль, зроби зарядку, вмийся холодною водою і сідай снідати.

Коли Марійка відмовлялася від манної каші або молока, хапала зі столу печиво і збиралася без сніданку бігти на вулицю, де на дівчинку вже чекали подружки, бабуся зупиняла її:

- Спочатку поїж, а потім підеш гратися, — говорила вона. — Щоб рости, необхідно їсти.

Завжди перед їжею бабуся примушувала Марійку мити руки, їжу подавала в чистому і гарному посуді. А коли Марійка поспішала, бабуся говорила:

- За столом не поспішай, від їжі, яку ковтають поспіхом, мало користі.

Марійка побоювалася бабусі і тому слухалася. Та якось під час вечері, коли Марійка розкрила цікаву книгу, бабуся заперечила;

- Марійко, не читай за столом: погано засвоюватиметься їжа.

Дівчинка кинула книгу і зіскочила зі стільця:

- Не хочу, не буду! Набридло! Житиму, як хочу! — кричала Марійка. Налила в брудну склянку молока, з'їла немите яблуко і пішла до своєї кімнати.

Вночі Марійка почула голосні крики і вереск. У спальні стрибали комашки, таргани, бактерії та віруси. Марійка злякано спитала:

- Хто ви?

До неї підійшов один із них і відповів: —Я великий король Вірус Дванадцятий!

Але він був не схожий на короля. Його корону обплутало павутиння, він весь був у сажі. З його бороди звисали макарони. А червона сорочка була заплямована варенням.

- Це добре, що ти врешті позбулася прискіпливої бабусі Гігієни. Тепер твоїми друзями будемо ми — бактерії та віруси.

Марійка відчула гострий біль у животі. Голова її пашіла і була дуже важкою.

- Бабусю, — тихо покликала Марійка. Але ніхто не відгукнувся. Тільки з темних куточків на неї повзли бактерії та віруси, а попереду був король — Вірус Дванадцятий...

 В. Сухомлинський «Добре слово»

В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п'ять років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти й танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров'яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: "Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота". 
Оля їла мед у стільниках і солодке коров'яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало - дівчинка вже ледве вставала з ліжка. 
Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав: 
- Чогось їй не вистачає. А чого - і сам не можу зрозуміти. Раптом відчинились двері і в хату ввійшла прабабуся Олі - столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її. 
Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала: 
- Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров'ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці - щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові. 
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість. 
- Ось чого не вистачало Олі,- сказав дід Опанас.- Доброго слова. 

В Сухомлинський «Важко бути людиною»

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала: — А ми ж не подякували жінці за воду. Діти зупинилися. Справді, забули подякувати. — Що ж... — каже Роман, — це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю? — Варто, — наполягає Марійка. — Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе? Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно. — Ви як хочете, — каже Марійка, — а я повернуся й подякую... — Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.., — Адже ми так потомилися... — Бо ми люди... Якби ми були телята, можна було б і не вертатися... Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі. Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом. — Важко бути людиною... — сказав він.Ф

Притча про поганий характер

Жив-був юнак з поганим характером. Батько дав йому повний мішок цвяхів і сказав забивати один цвях у ворота саду кожен раз, коли той втратить терпіння або посвариться з кимось.

 Першого дня він забив 37 цвяхів у ворота саду. Наступного дня навчився контролювати кількість забитих цвяхів, зменшуючи її з дня в день.

 Зрозумів, що простіше контролювати себе, ніж забивати цвяхи.

  Нарешті, наступив той день, коли юнак не забив ні одного цвяха у ворота саду.

   Прийшов він до батька і сказав йому цю новину. Тоді батько сказав юнаку, виймати один цвях з воріт, кожен раз, коли він не втратить терпіння. Настав той день, коли юнак зміг сказати батькові, що витягнув всі цвяхи.

   Батько підвів сина до садових воріт, і сказав: «Сину, ти чудово себе вів, але подивись, скільки дірок залишилось у воротах». Ніколи вони вже не будуть такими як раніше. Коли ти з кимось сваришся, і говориш йому неприємні речі, то залишаєш йому рани як у тих воротах. Можеш встромити в людину ніж, і потім витягнути його, але завжди залишиться рана. І буде неважливо, скільки разів ти попросиш пробачення. Рана залишиться.

  Рана, нанесена словами, спричиняє таку ж біль, як і фізична.